Хто захистить права українців?
Хто захистить права українців?

Хто захистить права українців?

15:35, 10.12.2009
7 хв.

Автором головної, першої статті Загальної декларації прав людини: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах..." є український академік Корецький...

Це сакраментальне питання особливо актуально звучить сьогодні, 10 грудня, коли у світі відзначають Міжнародний день захисту прав людини. У цей день в 1948-му, 61 рік тому, була підписана Загальна декларація прав людини . Документ, який вважається однією з основ сучасного світового правопорядку, увійшов до книги рекордів Гіннесса за кількістю мов, на які був перекладений.

Володимир Корецький

Світове співтовариство після жахливої війни прагнуло дати планеті та її жителям право гідного і вільного життя у світі без насильства. Тому Декларації надавали дуже великого значення. Документ обговорювався і шліфувався два роки, а головою комісії ООН з його створення було призначено Елеонору Рузвельт. Вона була не просто вдовою культового Франкліна Делано Рузвельта, а й надзвичайно авторитетним у всьому світі політиком з репутацією видатної захисниці прав усіх знедолених. 

Відео дня

Володимир Корецький
На жаль, у нас рідко згадують про те, що серед 18 творців тексту Загальної декларації прав людини, найкращих із кращих юристів світу, був і українець – академік Володимир Корецький. Більше того, народжений у нинішньому Дніпропетровську вчений, який закінчив Харківський університет, став автором головної, першої статті Декларації: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і  повинні діяти один щодо одного в дусі братерства». Спочатку пропонувалося формулювання «всі люди створені вільними і рівними». Але, як наголосив Корецький, воно носило релігійний відтінок. Завдяки наполегливості українського юриста була прийнята його редакція, зі словом «народжуються». Здається, лише одне слово – але воно могло завадити підписати текст соціалістичним країнам, де атеїзм по суті став державною релігією. До речі, саме за першу статтю, на відміну від інших складових Декларації, всі члени комісії ООН проголосували без заперечень. Навколо інших точилися суперечки, іноді доволі напружені.

Володимир Корецький був обраний згодом членом Міжнародного суду ООН, працював представником СРСР у Комісії ООН з прав людини. Створив і очолив академічний Інститут держави і права, який сьогодні носить ім’я нашого видатного співвітчизника. На глибоке переконання автора, це ім’я має знати кожен український школяр. Так, дипломатія УРСР мала напівдекоративний характер, але Україна народжувала видатних діячів цієї галузі, яких визнавала міжнародна спільнота. Сьогодні не зайвим буде згадати і багаторічного міністра МЗС УРСР академіка Д.Мануїльського (чи не його пам’ятник знесли днями у Києві?). Адже саме на його пропозицію до Статуту ООН було включено ряд важливих положень про загальну повагу прав і основних свобод людини.

З 56 держав-членів тогочасної ООН за прийняття Загальної декларації прав людини проголосувало 48. СРСР не голосував – протестував проти початку «холодної війни».  Свій підпис «Союз непорушний» поставив лише 20 років потому. Щоправда, мало хто у Союзі бачив текст Декларації, то було зайвим, досить було «найдемократичнішої радянської конституції» і «найсправедливішого радянського закону».

Загальна декларація прав людини була прийнята у формі резолюції Генеральної Асамблеї. Тому згідно зі Статутом ООН вона носить рекомендаційний характер. Але недарма Елеонора Рузвельт назвала її Великою Хартією вольностей для всього людства. Адже її положення є універсальними для всіх країн і тому стали основою розбудови системи міжнародних стандартів прав людини, зазначила український омбудсмен Ніна Карпачова. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із двома додатковими протоколами та Загальною декларацією прав людини становлять Міжнародний білль про права людини.

Крім того, Генасамблеєю ООН було прийнято низку універсальних конвенцій у галузі прав людини. Пакти та конвенції ООН запровадили конкретні механізми контролю за захистом відповідних прав, зокрема, було створено конвенційні комітети ООН, на які було покладено здійснення нагляду за дотриманням зобов`язань, узятих державами-учасницями цих договорів. Комітети аналізують представлені державами доповіді та дають оцінку ефективності виконання взятих зобов`язань у царині прав і свобод людини, а також розробляють рекомендації і приймають заключні зауваження.

Отже, на папері Україна щосили дотримується Загальної декларації прав людини, біля витоків котрої колись стояла. А в реальності? Звісно, можна тішити себе думкою, що залишилися в минулому жорстокий сталінський режим і м’якший, але також малоприємний брежнєвський. Що не з такою легкістю тебе по «політичній» статті запроторять до таборів, що є доступ до інформації, що, зрештою, ми порівняно непогано виглядаємо на тлі путінської Росії та лукашенківської Білорусі. Що сьогодні все-таки краще з правами людини, ніж за Кучми, особливо пізнього: голови журналістам не відтинають за критику влади, не розганяють ОМОНом політичні акції, як у 2001, «темники» не насаджують.

Але, здається, то погана втіха. Українець все одно часто-густо залишається абсолютно безправним перед свавіллям міліції, податкової, чиновників, не може добитися правди в корумпованих судах. Стаття 7 Декларації, яка гласить «Всі люди  рівні  перед  законом і мають право,  без будь-якої різниці,  на рівний їх захист законом», в українських умовах залишається суто декларативною.

Потужний демократичний імпульс, наданий Майданом, потроху заглух. А замість одного великого темника з’явилися десятки «темничків» інформаційних холдингів, підконтрольних олігархам. І повноцінною свободою слова це все одно важко назвати.

Або взяти статтю 21: «Воля народу повинна бути основою  влади  уряду;  ця  воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах». Фальсифікували, фальсифікують і знову готуються фальсифікувати. І навіть особливо того не приховують.

Стаття 25: «Кожна людина має право на такий життєвий рівень,..  який  є  необхідним  для  підтримання  здоров`я і добробуту її самої та її сім`ї». А у нас 70% населення живуть нижче межі бідності.

Невдовзі будуть президентські вибори. Двоє основних кандидатів уже визначилися. Жоден з них, на глибоке переконання автора, анітрохи не збирається захищати права українців. Ні той, що всюди бачить «козлів, які заважають йому жити». Ні та, яка не менш послідовно вбачає у людях «біомасу». І в цьому майбутній глава української держави мало чим відрізнятиметься від своїх попередників.

А тому відповідь на винесене у заголовок запитання однозначна. Права українців здатні захистити лише самі українці. Свою здатність на це вони вже довели 2004 року. Але знадобляться не лише одноразові акції на кшталт Майдану, але й щоденна рутинна робота над собою і над країною.

Орієнтири цього поступального руху намічені ще 61 рік тому…

Микола Писарчук

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся