Прочитав щойно заяву посла РФ М.Зурабовапро те, що ми, українці та росіяни, – це «единый народ». Що це? Як на мене – чергова спроба Москви видати бажане за дійсне. Черговий вияв шовінізму, «запакований» у лагідні слова про бажання, щоб українська громадськість почула позицію Росії.
Знаєте, чому для російської пропагандистської машини останніми роками такою важливою стала тема «боротьби з переписувачами історії»? Тому що вперше за багато століть в Україні стали писати й говорити про справжню, а не спаплюжену та справді переписану московськими «вченими» та їхніми малоросійськими послідовниками історію як України, так і Росії.
З усього видно, що тема «єдності» дедалі більше турбує Москву. Чому? Бо ще трохи й розвалиться як картковий будиночок теза про єдиний слов’янський корінь (бо такого ніколи насправді й не було), а як наслідок – усі ці облудні тези про «братерство», «стратегічне партнерство» та інші фантазії минулих і сучасних демагогів.
Дуже вже «по-братськи» виглядають, наприклад, спалення Києва ще задовго до монголо-татар Боголюбським, різанину, влаштовану в тому ж Києві розбійниками Муравйова чи терор печерного шовініста та українофоба Денікіна. Згадаймо також Батурин, Крути чи будь-який український район часів Голодомору. Від такого та іншого «братства» Україна втратила мільйони своїх синів та дочок. Дуже «стратегічно» і «по-партнерськи» не виконувати взяті на себе зобов’язання ще з часів Переяславської угоди чи виступати «гарантом нашої безпеки», будуючи дамби біля Тузли чи перекриваючи газові крани.
Відомо, що пан М.Зурабов має до історичної науки доволі далеке відношення. Тож йому варто бути двічі обережним: і як нефахівцю, і, особливо, як послу. Цю тему краще було б досліджувати вченим. Для цього, щоправда, російській владі вже давно слід відкрити всі досі втаємничені архіви, дозволити науковцям працювати в них, повернути (хоча б у копіях) те, що було вивезено з багатьох країн, насамперед України. Щоб говорити про правдиві факти, а не порослі мохом вигадки про «спільну історію»... Щоб аналізувати роботи не придворних єкатерининських та інших шовіністичних і совкових писак, а в тому числі й російських авторів, котрі мали сміливість казати правду. Почитайте, зокрема, Лизлова, Уварова, Шахматова…
Про яку «єдність» ідеться?!
Слава Богу, є і в сьогоднішній Росії дослідники, що спираються на історичні реалії, а не на шовіністичну наукову піну.
Усі добре пам’ятають, що Радянський Союз успішно розвалився після того, як Москва на весь світ проголосила про створення «новой исторической общности – советского народа». Ну скільки ж можна обманювати інших, а головне – самих себе? Невже знову потягло на ті самі граблі? Учіть історію. Справжню історію.
Уже чув думку, що це, мовляв, обмовка посла… Ні, це зовсім не обмовка. Це пошуки порятунку. Подивіться: слов’янське населення Росії катастрофічно зменшується. Прогнози не тільки невтішні, а й просто загрозливі. Жити й далі на нафті та газі не вийде. Треба шукати якийсь вихід. Ось і пропонують об’єднання Росії, України та Білорусі, щоб у черговий раз коштом українців розв’язати свої проблеми. Пропонують навіть столицю в Києві, аби тільки зберегти це ганебне «подобіє» імперії. От і запускають знову в обіг стару байку.
Проте треба раз і назавжди запам’ятати: не було, нема й ніколи не буде цього «єдиного народу». І не можна весь час жити ілюзіями, що, мовляв, правду заховано назавжди. Вона проб’ється і через віки, і через усі спецхрани. Не можна так нахабно обманювати всіх, не можна так безсоромно привласнювати чужу історію та культуру. Тим більше – робити це офіційній особі. Утім, дивуватися цьому не слід – такою є там політична традиція. Цікаво інше: чи зреагує на це теперішня українська влада? Чи вкотре проковтне? «По-братськи».
Володимир Огризко
