Гаррі Каспаров: Путін стає для олігархів тягарем
Гаррі Каспаров: Путін стає для олігархів тягарем

Гаррі Каспаров: Путін стає для олігархів тягарем

20:00, 19.03.2010
11 хв.

Північний і Південний потік - вияв військово-газового менталітету Путіна... Або єдиний простір від Владивостока до Ліссабона, або територія за Уралом стане китайською...

Учора на запрошення інституту Світової політики Київ відвідав Гаррі Каспаров,  опозиційний політик, керівник об`єднаного громадянського Фронту, п`ятиразовий чемпіон світу з шахів, кандидат у Президенти Росії, чия реєстрація була скасована російською ЦВК. Гаррі Каспаров зазнає всіх «переваг» статусу опозиціонера в РФ. Він не літає Аерофлотом, не їсть на борту літака, користується послугами охорони. Члени його сім`ї піддавалися тиску влади, його соратників затримувала міліція. Він сам провів у камері п`ять діб за участь у Марші Незгодних. Проте Гаррі Каспаров проводить марші, пише книги, їздить по Росії. УНІАН одного разу брав інтерв’ю у Гаррі Кімовича в Москві. З того часу відбулося багато нових подій, і на вчорашній дискусії політика з експертами і журналістами прозвучало багато нових цікавих оцінок.

Ми публікуємо найцікавіші місця вчорашнього виступу.

ЗАПИТУ НА ДОВІЧНЕ ПРАВЛІННЯ ПУТІНА НІКОЛИ НЕ БУЛО

Гаррі КаспаровПерехід Росії до недемократичної форми правління було визначений чітким соціальним замовленням, яке склалося в суспільстві. Такий порядок денний був заточений і питаннями розподілу власності. Монополізм економіки починав тиснути на політичну сферу, і Росія не могла йому протистояти. Опозиція в Росії з 1996 року припинила брати участь у боротьбі за владу. Ця тенденція була закріплена сприятливою зовнішньополітичною і зовнішньоекономічною кон’юнктурою.

Відео дня

11 вересня розвернуло США від питань демократії до боротьби з терором, що давало можливість таким лідерам, як Путін, маневрувати. Історія з Ходорковським показова. Це було соціальне замовлення олігархії. Ходорковський намагався грати за іншими правилами. Створення прозорої транснаціональної корпорації, як пропонував Ходорковський, не вписувалося в концепцію управління країною.

У середині путінського правління його ефективність починає піддаватися суспільством сумніву. Апогей путінської влади припав на 2007-2008 рік, коли він без сумніву міг усіх зламати через коліно і залишитися на третій термін. Показово, що Путін із своєю звіриною інтуїцією цього не зробив, віддавши владу слабкому наступникові. Не зробив, тому що зрозумів: запиту на його довічне правління у людей ніколи не було. І зараз усі публічні акції і незадоволення владою, це очевидна зміна тренду. Те що почало відбуватися в елітних колах і на вулиці, показує: люди усвідомили нездатність Медведєва до змін, і у них стався крах надій, що ситуація сама розсмокчеться. Тепер, коли виникає загроза повернення Путіна в президентське крісло, це змушує нервувати різні верстви суспільства і дозволяє сподіватися, що відбудуться зміни.

НА ЧОТИРЬОХ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ В УКРАЇНІ ВЛАДА ТРИЧІ ПРОГРАВАЛА

Але тут в Україні замовлення на авторитаризм у чистому вигляді ніколи не було. На чотирьох президентських виборах в Україні виконавча влада тричі програвала. У суспільстві не сформована звичка до жорсткої пролонгованої влади. Українські громадяни хочуть порядку. Але ця специфічна вимога жодним чином не поєднується з сумішшю імперських устремлінь вимог порядку, перегляду приватизації, на чому зіграв Путін, коли прийшов до влади.

Українські олігархи розуміють: рух на захід збільшує вартість активів, а рух на схід, враховуючи норов пітерських хлопців, приведе до розділу цих активів. Тож відсутність такого замовлення і з боку дозволяє говорити, що серйозної загрози авторитаризму не існує.

Крім того, я не вірю, що в українському суспільстві можлива угода між суспільством і владою: добробут суспільства  в обмін на покірність перед беззаконням влади. Хіба у вас є нафтові родовища? Мені здається, що така угода можлива, якщо є необмежений фінансовий ресурс влади. В Україні такого немає. 

Є ще один рівень взаємодії потенційно авторитарної влади з народом – маленька звитяжна війна. Типова опція Путіна, як з Чечнею, видається мало реалістичною в Україні. А чим ще можна схилити населення до такої угоди, мало уявляю.

Проводити порівняння українського і російського політичного ландшафтів можна дуже умовно. Найближче до авторитаризму Україна підійшла наприкінці правління Кучми. Але і тоді працював хоч який опозиційний телеканал, і країна навіть на хвилину не нагадувала Росію, вона не дозволяла в найкритичніші моменти повністю домінувати владі.

ПРО СААКАШВІЛІ І ГРУЗІЮ

Я не знаю, з яких страхів, прагнень і імперських фантомів склали забійний пропагандистський рецепт, яким продовжують частувати нашу невибагливу публіку щодо Саакашвіллі. Але наші доволі примітивно мислячі люди починають замислюватися над питанням: чи настільки він виявився страшний. Я нещодавно побував у Грузії. За три дні важко сказати, що відбувається. Але динамізм суспільства відчувається. Причому злам корупційної вертикалі дозволив країні зробити різкий крок вперед. Неправильно називати владу там демократичною. Але влада, яка утримується після війни, після фактичного відторгнення тридцяти з гаком відсотків території, в умовах гігантських демонстрацій, які пройшли без застосування сили, говорить, що її не відторгають більшість населення.

Мені здається, що якийсь перехід Грузія для себе зробила. Це країна зжила з себе радянську номенклатурну спадщину. Але, мені як людині, яка народилася і виросла в СРСР, не дуже приємно, що Грузія виходить з історичної зони російської мови. Я не бачив там жодного напису російською мовою, все англійською і грузинською. І я мабуть погоджуся з Саакашвілі (мене запросили з ним на зустріч), який сказав, що він - останній президент, який розмовляє російською. І це природно, це результат політики Путіна, який дратує сусідні держави.

ЕКСЦЕСИ РЕЖИМУ КОНЦЕНТРУЮТЬСЯ В МАНІАКАЛЬНИХ ІДЕЯХ ПУТІНА

Правлячий клас Росії не здатний йти на компроміси. Він зберіг потворні риси первинного накопичення капіталу. Але є інстинкти самозбереження і вимоги внутрішньовидової боротьби. Двигуном змін, хоч як дивно, може стати чинник Путіна. Ексцеси режиму починають концентруватися в його маніакальних ідеях. Куди йдуть гроші країни? Сочинська Олімпіада: закопуються десятки мільярдів доларів у болота. Зрозуміло, що це - не найпродуктивніші витрати.

Будівництво Північного і Південного потоків. Недавно знову оголосили про дорожчання Північного проекту. Розвиток цих проектів битиме по інтересах самої РФ. Усі розрахунки показують, що економічна доцільність обох проектів украй сумнівна. Замість того, щоб вкладати гроші в Північний і Південний потік, краще домовитися з Україною. І не треба забувати, що окрім українського напрямку не використаний білорусько-польський напрямок. Є можливості наземного транспортування газу до Європи.

І тому ці газові труби, ці танкові колони з Півночі і з Півдня (маються на увазі Північний і Південний потік) які, за задумом, мають взяти Європу в кліщі, це вияв військово-газового менталітету. Думаю, що це було пов`язано з надією Путіна в 2005-2006 роках використовувати нафту і газ, як стратегічну зброю. А що стосується відносин з Україною, незрозуміло, як все розвиватиметься.

Сумарна потужність усіх чотирьох потоків, більша за те, що Росія в змозі відправити. Легше домовлятися з наземними газогонами, але в Північний потік вже стільки вкладено, взято стільки зобов`язань в Європі, стільки людей мобілізовано, тому вск вирішуватимуть по ходу. Але якщо путінська влада похитнеться, то будь-яка наступна влада буде все це переглядати. Кому треба витрачати гроші незрозуміло на що? Тим більше, нинішній український уряд зацікавлений у тому, щоб домовитися.

ПРО ЧЛЕНСТВО РОСІЇ В НАТО І ЄС

Гаррі КаспаровДля того, щоб інтегруватися в НАТО, Росії потрібно мати боєздатні підрозділи. У країні, де головними боєздатними підрозділами є кадирівські формування, питання входження до НАТО не стоїть. Потрібна професійна армія і армійська реформа.

Я - прихильник європейської інтеграції. Питання збереження для Росії її територіальної цілісності безпосередньо залежить від здатності інтегруватися  до Європи. Ніяких інших перспектив утримати Росію в її межах на Далекому Сході та в Сибіру, немає. Китайська експансія йде повним ходом. Ганебні концесійні угоди (Угода про співпрацю між РФ і Китаєм, зокрема, припускає здачу в концесію російських родовищ – авт.), які уклала влада, та послідовна політика китайського керівництва просто не залишає іншого виходу. Або буде єдиний простір від Владивостока до Ліссабона, або територія від Уралу до Владивостока стане китайською.

Головні загрози Росії на Півдні і Сході. Є палаючий Кавказ, є реальна загроза радикального ісламу, є масована китайська експансія. Росія повинна прийняти ту військову концепцію, яка б адекватно відображала стратегічні виклики XXI століття.

ПРОБЛЕМУ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ РОСІЇ МОГЛИ Б РОЗВ’ЯЗАТИ ЗАПИСНИКИ ПУТІНА

Зміни в Росії будуть. Вони будуть несподіваними, і вони не пов`язані з чиєю-небудь допомогою ззовні. Якщо говорити про здатність Путіна проводити вербування, створювати п`яту колону, то потужність пропутінського лобі на Заході, показує, яких успіхів досяг режим.

У Росії є зовнішній борг? Проблема розв’язалася б просто. Якби на аукціон виставлялися  записники Путіна. Я не сумніваюся, що публікація конфіденційної інформації повалила б політичні системи в європейських країнах. Записник людини, яка в змозі взяти собі на роботу голів держав Німеччини і Фінляндії, міг би багато пояснити. Ця влада, яка була ганебною 70 років тому, пройшла оновлення, танки замінили фінансовими інституціями. Головним експортом з Росії була корупція і нафта. Але, на жаль, на це виявився попит.  Західне суспільство виявилося не готовим до такого експорту корупції. Реакція західних країн переконала його в тому, що все вирішується грошима, а там, де не вирішується грошима, вирішується дуже великими грошима. І піком цього стало рішення МОК віддати наступну Олімпіаду в Сочі. Це остаточно переконало Путіна, що жодних проблем не існує. І можна в субтропіках проводити зимову Олімпіаду.

Величезний чорний нал, яким Путін постійно затикає свої ініціативи і оплачує своє лобі, доводить, що сподіватися на якусь реакцію Заходу марно.

Російська традиція ніколи не пов`язувала свободи з матеріальним добробутом. Але хвиля демонстрацій, які ніколи не є спланованими (це і Калінінград, і Пенза, і Самара, і Владивосток) показують, що люди замислилися. Мені здається, що якщо відбудеться змичка середнього класу і бюджетників, які не можуть змиритися з тим, наскільки вони стали біднішими, то може виникнути гримуча суміш... Питання не в тому, чи віддасть Путін найжорсткіший наказ. Віддасть. Питання в тому, чи вистачить людей, готових цей наказ виконувати. Оце і є головна інтрига російської політики.

Опрацювала Маша Міщенко

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся