Смурний, драматичний, оптимістичний. Яким був 2009 рік для України?
Смурний, драматичний, оптимістичний. Яким був 2009 рік для України?

Смурний, драматичний, оптимістичний. Яким був 2009 рік для України?

15:30, 25.12.2009
9 хв.

Нарешті українці розчарувалися у своїх політиках... Ми були найрозумніші, найгідніші, найкращі... Людей поливали лайном з усіх каналів... Коментують відомі НЕПОЛІТИКИ

На запитання УНІАН відповідають відомі й шановані в Україні люди (НЕ ПОЛІТИКИ).

Олекса Негребецький, перекладач:

НЕ БУЛО ВІЙНИ, А ЦЕ, ЯК КАЗАЛИ ПРИ ЕСЕСЕРІ, – НАЙГОЛОВНІШЕ

Відео дня

Олекса НегребецькийХочеться, всупереч національному характеру, не вживати таких занепадницьких означень, як “рік утрачених можливостей”... Ні. Хочеться сказати щось позитивне й оптимістичне. А позитив і оптимізм у тому, що не всі, далеко не всі можливості ми втратили. Лишилося що втрачати й на наступний рік.

Хоч би що собі думали телевізійні менеджери, а українці в Україні ще є. Подекуди... Сам позавчора двох бачив, разґаварівалі на мовє. Не всіх українців узяли імпортні вакцини, не всіх загнали магнати в приватні ліси в ролі живих мішеней. Декотрі ще насмілюються бігати по тротуарах, поміж припаркованими позашляховиками. Підтримують таким чином фізичну форму, і це додає їм шансів на виживання в далеких лісосмугах Кіровоградщини.

Про минулий рік для мене… Слава Творцю, нічого дуже поганого за цей рік не сталося. Ну, обібрала криза – та не мене ж одного. Ну, роботи поменшало – та не тільки ж у мене. Зате цілий місяць відпочивав. Чудесно поплавав по Десні на своєму любому гумовому човні, поблукав з рюкзаком по Карпатах. А гори (знову позитив) – ще не всі лисі, не всі ліси вирубані, смереки де-не-де стримлять.

І найменший мій син пішов у перший клас.

І не було війни, а це, як казали при есесері, – найголовніше. Отак оптимістично.

Бажаю всім українцям часто митися, щоб не чіплявся різний бруд, тримати в чистоті органи чуття – очі, вуха, ніс – щоб побачити, почути, винюхати, якщо хтось нас захоче вкотре надурити. І тричі на день чистити зуби – щоб розкусити найхитрішого й найпідступнішого ворога.

А ще нехай вам Дід Мороз чи Санта-Клаус, чи той, у кого ви вірите, подарує по дзеркальцю – ану ж воно поможе того ворога виявити.

Владислав Троїцький, режисер, засновник театру «Дах»:

ПОЛІТИКИ ЗАЙМАЛИСЯ АНТИПОЗИЦІОНУВАННЯМ УКРАЇНИ

Владислав ТроїцькийУсупереч різним політичним справам, українці починають самі відповідати за себе, творити навколо себе іншу реальність. Є маса цікавих, унікальних проектів у сфері культури, які, сподіваюся, з часом поростуть прекрасними чарівними квітами...

Хотів побажати, аби українці врешті-решт усвідомили себе як країна і як народ.

Як я пережив цей рік? Ми зробили масу різних проектів як в Україні, так і за кордоном. До політики я почав досить спокійно ставитися. Ну, займаються собі там чимось “на верхах”, і слава Богу. Їм здається, що це важливо, мені здається, що це неважливо.

Звісно, мені, як і всім, бракує політичної волі чиновників щодо культурної політики, стратегії. Держава має займатися протекцією культури й позиціонуванням культурної України як усередині, так і зовні. На жаль, усе це поки що на непереконливому рівні, я б навіть сказав, політики займаються антипозиціонуванням України з точки зору власних інституцій.

Залишається сподіватися, що все-таки хтось із політиків прийде до тями, незалежно від того, чи він перебуває у владі чи в опозиції, й усвідомить, що потрібно робити щось корисне. А корисне здебільшого – це культурна чи соціальна політика.

Я б обрав пріоритетною культурну політику. Як тільки піднімається рівень культури, освіти, творчий потенціал суспільства, – паралельно починають вирішуватися соціальні проблеми.

Ярослав Грицак, доктор історичних наук:

НАРЕШТІ УКРАЇНЦІ РОЗЧАРУВАЛИСЯ У СВОЇХ ПОЛІТИКАХ

Ярослав Грицак2009 рік – це був рік топтання на місці. Цей рік був продовженням політичної кризи, яка триває з 2005 року, до якої додалася ще економічна криза. Дві позитивні події цього року – остаточне рішення УЄФА проводити в Україні Євро-2012. Позитивом також є те (це може звучати дивно), що українці все більше й більше розчаровуються в політиках, тому від зміни доданків – “регіоналів” на помаранчевих – нічого не міняється.

Гадаю, таке розчарування може бути дуже позитивним. Урешті прийде усвідомлення того, що українську політику потрібно міняти докорінно.

Тож бажаю українцям і самому собі, аби в наступному році це розчарування перенеслося в якусь конкретну дію і припинило українське тупцювання на місці.

Євген Головаха, доктор філософських наук:

МИ БУЛИ НАЙРОЗУМНІШІ, НАЙГІДНІШІ, НАЙКРАЩІ  

Як на мене, дуже добрий був рік, хоча б тому, що вже був...

Наприклад, я цього року переконався, що Україна – найбагатша держава у світі, бо тільки в нашій країні хтось міг укласти кількасот тисяч доларів у таку процедуру, як “проти всіх”, ще й висунути це на посаду президента. Гадаю, що навіть у дуже багатих країнах на це б ніхто не дав і долара.

Є підстави також вважати, що в нас живуть найгідніші люди, бо ніде у світі ніхто не отримав стільки державних нагород, скільки отримали цього року наші українські політики й громадські діячі. Це теж підстави для оптимізму.

До речі, ми ще й найрозумніші. Я в наших ЗМІ вичитав, що в Україні винайшли ліки від раку, які так і називаються «україн». Тільки чомусь у світі ніхто не розуміє, як за українським методом вилікувати всіх від раку.

Весь світ давно б’ється, як створити мініядерні вибухівки, але якийсь наш співгромадянин, як з’ясувалося, може робити їх у себе дома. Про це преса теж серйозно писала.

А я вірю нашій пресі. Я навіть читав, що якийсь українець дома влаштував термоядерну реакцію.

Проте, знову ж таки, маємо проблему: ніхто у світі не хоче визнавати нашої найрозумнішості та найкращості.

Нас часом дуже невдало порівнюють. Наприклад, називають Україну «банановою республікою». Свинячий грип почався зі справді бідних бананових країн, потім пішов у Мексику, Латинську Америку. Але ці бананові країни від нас відрізняються, як я зрозумів, і така оцінка несправедлива. Бо в них ті ж маски роздавали на кожному кроці, а в нас навіть не можна було купити. Тож яка ми бананова республіка?! Тобто і в цьому є певний оптимізм.

Ми кажемо, що ми найнещасніша країна в Європі. Але це тільки тому, що ми так до себе ставимося, ми не цінуємо своїх досягнень.

Українці взагалі дивні люди… Наприклад, один з кандидатів каже, що може чути всіх. Ну в кого у світі є ще такі слухові органи, де ви знайдете людину, яка може чути 46 мільйонів водночас? Або такого кандидата, що порівнює себе з винятковою аномальною твариною – білою тигрицею.

Колись журналісти на Майдані вибороли свободу слова, тож від мене їм побажання – аби нарешті вони нею скористалися.

А якщо серйозно, то напередодні Нового року про все, що відбувалося й відбувається в Україні, серйозно говорити не можна.

Іван Марчук, художник:

УКРАЇНА НІЧОГО НЕ ОТРИМАЛА І НІЧОГО НЕ ВТРАТИЛА

Іван Марчук2009 рік був такий самий як минулий, позаминулий і позапозаминулий. Нічим абсолютно він не відзначився, крім того, що люди ще більше втратили надію, що наступний рік буде кращим.

Я не можу нічогісінько відзначити, Україна цього року не отримала нічого, водночас і не втратила нічого. Було тупцювання на місці, бо в нас немає рушійної сили, яка б щось міняла в Україні. Як казали за часів Брежнєва, повний застій.

Українцям я б хотів побажати одне – менше думати про політику й тішитися життям. Але для того, щоб ним тішитися, треба, щоб його рівень був вищим. Мені вже набридло дивитися й слухати, як зле нашим українцям, їх так завалили різними проблемами, як ото було завалило нас снігом.

Я довго жив за кордоном… Ну ніде у світі немає проблем з водою: тепла, гаряча – є, яка хочеш. Немає проблем з газом, електрикою, проблема лиш одна – щоб була робота. Якщо є робота, люди живуть собі, як хочуть, і не знають, хто ними править.

Тож хочу нам побажати, щоб у нас було краще – хоч на тридцять відсотків – як там.

Оксана Забужко, письменниця:

ЛЮДЕЙ ПОЛИВАЛИ ЛАЙНОМ З УСІХ КАНАЛІВ

Оксана ЗабужкоГадаю, це був один з найдраматичніших років у новітній українській історії. Дуже помітно, як опустилася країна. Опустилася економічно: відчутний абсолютний занепад нашого зародкового нещасного середнього класу, середнього бізнесу, який закатали катком.

Перепрошую, але середній клас – це становий хребет нації, це становий хребет громадянського суспільства, самостійності й самочинності цього самого суспільства.

Узагалі спостерігаємо ситуацію зневіри, апатії і великою мірою культурної деградації. Бо людей роками поливають у очі й вуха тільки лайном з усіх каналів масової інформації. Бачимо цей ошалілий танок нашого ошалілого криміналу, у якого давно поїхала стріха і який вдає з себе політиків, улаштовує цирк. А суспільства не має можливості перемкнути канал на щось інше, бо всюди відбувається зачищення ноосфери... Ось це зачищення дуже й дуже дається взнаки.

Тому рік драматичний, рік смурний, у кінці якого, нам усім треба просто помолитися за Україну, за те, щоб Бог її не покинув.

Побажаю всі удачі й мужності!

Опитала Ксеня Лесів

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся