Чи можливі Збройні сили Європи і до чого тут Росія?

З нинішнім російським режимом Європа не захоче участі РФ... Якщо українські політики підтримують цю ідею, то або помиляються, або грають на користь Росії.... Експертні оцінки

Українські політики проросійського штибу люблять поговорити про те, що в Європі створюватиметься нова альтернативна щодо НАТО система колективної безпеки за участю Росії і що про це нібито «серйозно говорять у європарламенті». Більш того, вони стверджують, що ідею об`єднаних збройних сил Європи за участю Росії відстоює Ніколя Саркозі і що вона стає близькою європейським елітам.

Чи є можливим у майбутньому створення Збройних сил ЄС? Як поставиться до цього Америка, яка є першою скрипкою вже існуючої системи колективної безпеки? Чи здатна Європа мобілізувати по тисячі своїх солдатів, щоб вирішувати проблеми не завжди своєї безпеки? Врешті-решт, якщо ця система можлива, то якими бачаться перспективи участі в ній Росії? Чи може це привести до трансформаційних процесів у НАТО? Ці запитання ми адресували фахівцям - європейським дослідникам колективної безпеки.

Джеймс Роджерс, Центр міжнародних досліджень Кембріджського Університету:

З НИНІШНІМ РОСІЙСЬКИМ РЕЖИМОМ ЄВРОПА НЕ ЗАХОЧЕ УЧАСТІ РФ

Ідея об`єднаних Збройних сил Європи не здається мені неймовірною. Не виключаю, що прийде день, коли Європа матиме постійні ЗС з незалежною політичною командною структурою, хоч і не вірю, що це справа найближчої перспективи. Багато в чому це залежатиме від того, яке геополітичне середовище сформується на євразійському континенті і як воно вплине на США.

Припустімо, що основний конкурент США - Китай - підніметься настільки сильно, що зможе кинути виклик Сполученим Штатам. Тоді мабуть, що США втратять інтерес до Європи і заберуть звідти свої збройні сили, утворивши там певний вакуум безпеки. Цей вакуум потрібно буде заповнити, це може стати передумовою до того, що Європа зробить зусилля щодо створення своєї безпеки. Отже перспектива армії ЄС багато в чому визначається зовнішніми чинниками.

А поки держави ЄС йтимуть тією стежкою, яку намітили. Вони продовжуватимуть роботу з формування оперативного командування для своїх збройних сил і цивільних служб із менеджменту криз. Це командування має бути здатним брати на себе ті військово-цивільні операції за кордоном, на які дасть мандат Європейський Союз.

США ніколи не були великими фанами ідеї європейської військової структури. Та й самі члени Альянсу довгий час не планували створення чогось більшого, ніж обмежений набір європейський військових інструментів, які не могли привести до європейської військової армії.

Але ті виклики, з якими США зіткнулися на Близькому Сході, у Східній Азії, в Південній Америці - все це коштувало Америці сил. Тому зараз в адміністрації США навіть звучать думки, що є сенс примусити європейців самих стежити за своєю галявиною, оскільки це дасть силу США реалізовувати свої інтереси в інших регіонах світу.

Чи приведе гіпотетичне створення європейської армії до трансформації НАТО? Так, приведе. І ми не повинні думати, що НАТО залишиться в Європі назавжди і зможе зберегти ту значущість, яку мав раніше. Чи зможуть європейці надавати свої військові частини для вирішення не завжди своїх проблем, - питання непросте. Багато країн ЄС мають певну заклопотаність з приводу використання своїх збройних сил. Адже, окрім Британії і Франції, основна частина держав у Європі - це невеликі військові держави. Навіть Італія, Німеччина й Іспанія - маленькі у військовому відношенні держави, і у них немає достатніх можливостей для перекидання своїх сил, навряд чи вони мають настільки сильні політичну волю й бажання, щоб забити своє місце на світовій арені.

Проте, якщо оборонна європейська політика почне реалізуватися, то ці підходи можуть змінитися. Вироблення єдиного європейського підходу до цих питань могло б підштовхнути навіть малі держави ЄС до серйознішої глобальної англо-французької моделі стратегічної культури і бажання застовпити себе як глобального гравця. І мені здається, що є ознаки того, що це відбувається.

А щодо ймовірної участі Росії у такій системі безпеки, то, беручи до уваги, який зараз політичний режим у Москві, - навряд чи можна допускати таку ймовірність. Британці, в кожному разі, такого не дозволять, а якщо в 2010 році переможуть консерватори, то політика Великої Британії по відношенню до Росії стане ще жорсткішою. Якби російський режим змінився і перестав бути настільки антизахідним, то, можливо, і європейські еліти подивилися б на участь Росії у системі безпеки. Загалом, це багато в чому визначатиметься тими політичними умовами, які складуться в Росії. Хоча особисто я думаю, що відносини з Росією залишатимуться прохолодними, навіть незважаючи на кооперацію в енергетичній сфері.

Володимир Посельський, віце-президент Міжнародної організації «Україна в Європі», докторант Паризького інституту політичних наук:

ЯКЩО УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМУЮТЬ ЦЮ ІДЕЮ, ТО АБО ПОМИЛЯЮТЬСЯ, АБО ГРАЮТЬ НА КОРИСТЬ РОСІЇ

Сьогодні дискусія про створення об`єднаних сил Європи навіяна Росією. Не виключаю, що її підтримують окремі проросійські політики в Європі. Ми знаємо, що таку пропозицію висловлював і російський президент Медведєв.

Насправді тема армії країн ЄС не нова. Але є дві основні причини, що перешкоджають втіленню в життя ідеї формування окремої системи європейської безпеки. Незважаючи на проголошення «перезавантаження» у відносинах Росія - США, є об`єктивні розбіжності в позиціях Заходу (США і ЄС) і Росії. Росія і ЄС - це все-таки геополітичні конкуренти - в тому, що стосується бачення розвитку країн.

Якщо ми говоримо про нову систему Європейської безпеки в тому варіанті, в якому пропонує Росія, - те це всього лише бажання Росії стабілізувати статус-кво, сформований після розширення ЄС і НАТО. Це претензія на те, щоб країни, які не вступили до ЄС і НАТО, залишалися в зоні пріоритетних інтересів Росії. Якщо українські політики підтримують цю ідею, то вони або помиляються, або грають на користь Росії. Ідея Великої Європи, де б Україна була сполучною ланкою між Європою і Росією (як і концепція Великої Європи, яка б об`єднала Росію і країни ЄС) - лише красиві слова, що не мають серйозного підґрунтя.

Наскільки серйозно замислюються європейці про європейську систему безпеки? Між країнами ЄС є розбіжності в баченні того, як повинна розвиватися європейська оборонна політика. Але навіть Лісабонська редакція засновницького договору про ЄС чітко вказує, що всі зусилля щодо зміцнення оборонної складової жодною мірою не повинні суперечити системі колективної безпеки, сформованої НАТО. Там чітко сказано, що НАТО залишається фундаментом колективної безпеки. Європейська оборонна політика поки що в своєму зародку. І немає об`єктивних причин і передумов для формування альтернативної системи безпеки. Сама ідея створення загальної оборонної політики ЄС формувалася як доповнюючий елемент до вже існуючої системи безпеки. І вважалося, що в ситуації, де НАТО не хоче втручатися, а група країн хоче цього, то вони можуть використовувати існуючі оперативні військові можливості НАТО, працювати в рамках окремої операції, яка би проводилася під егідою ЄС.

Все інше - дискусія, навіяна Росією. Є система безпеки, сформована НАТО, і є система, запропонована Росією. Але всі країни, які приєдналися або хочуть приєднатися до ЄС, мріють про приєднання до НАТО.

Чи допустять Штати створення паралельної системи колективної безпеки? Не вважаю це актуальним. Так, у США є бажання відійти від радикального курсу, який задав попередній президент Джорд Буш, щоб добитися поступок від Росії на інших фронтах. Штатам вигідно мати Росію у якості союзника, щоб вирішувати проблеми в Афганістані і в Ірані. Але це не означає, що у своїх вчинках США готові піти настільки далеко, щоб поступитися місцем Альянсу іншій системі безпеки.

Опитувала Маша Міщенко