Прощання Ющенка на галявині: пам'ятайте, що ви українці
Прощання Ющенка на галявині: пам'ятайте, що ви українці

Прощання Ющенка на галявині: пам'ятайте, що ви українці

19:16, 30.09.2009
6 хв.

«Я заплатив дуже дорого за свободу слова в цій країні. Я не знаю, хто заплатив більше, ніж я... Я дуже прошу вас її зберегти»... Президент дав прес-конференцію

«Я заплатив дуже дорого за свободу слова в цій країні. Я не знаю, хто заплатив більше, ніж я... Я дуже прошу вас її зберегти»...

Усі президентські зустрічі на галявині, що проходили раніше, я зазвичай дивилася по телевізору в прямому ефірі. І якщо ви будете справедливі, то пригадаєте, ми завжди дозволяли собі пожартувати над Ющенком. Ми жартували над його манерою довго висловлюватися, критикували за надлишок уваги до своїх манжет або за незграбні пояснення останніх подій. Цього разу я вирішила акредитуватися туди і послухати голову держави живцем. Просто я розуміла, що на галявині це остання зустріч, навесні на Банковій, судячи з усього, буде новий Президент. І мені якось хотілося зрозуміти, про що він думає, коли знову збирається балотуватися на пост Президента, вірить, що зуміє переломити настрої людей чи просто вважає, що так треба. І взагалі хотіла заглянути в очі першому віруючому Президентові країни.

Відео дня

Хтозна, коли наступного разу Україну очолить людина, яка так любить церкву. Бізнесменам, які напнули священницьке вбрання, тим, які були серед його кращих друзів, а нині допомагають його опонентам, не вірю і як братів у Христі їх не надто сприймаю. А Ющенку вірю. Може, просто тому що знаю, як важливо для нього ставати до церковних таїнств і як часто він це робить. Може, тому, що вдячна за його спробу об`єднати понівечену українську церкву. Просто поки що не бачу православного кандидата в Президенти, кому б це було ще так дорого, як йому. А ви бачите?

До початку зустрічі була ще ціла година. Чекаючи на прихід Ющенка, я переглядала видану Держуправлінням справами книгу про “Арсенал” і виставку Трипільської культури. За своєю насмішкуватою манерою почала прикидати, чий я все-таки нащадок: трипільців чи скіфів. З одного боку – трипільці модніші, їх Президент підтримує, з іншого – на моїй малій батьківщині вже п`ятдесят років розкопують скіфські кургани. Отже скіфи – це якось географічно достовірніше. До того ж вони бойовитіші. А взагалі: нагодися раптом живий скіф чи триполець, нам би дуже довго довелося йому пояснювати, що то є “українці”.

З Трипіллям Віктор Андрійович, може, перегнув, але зробив одну важливу справу. Переінакшуючи класиків, скажу так: він стягнув історію із запорошених академічних полиць і поселив її в кожному будинку. Ця була іноді зовсім інша історія, ніж та, до якої ми звикли. І в одній сім`ї, де живуть два покоління, ми іноді сперечалися про неї до сварок і розбігу по різних кімнатах. Ну і що? Від правди і різних точок зору нікому погано не робилося.

...Нарешті з`явився Президент. Зазвичай перед такими зустрічами я оцінюю, на скільки питань встигне він відповісти. Через довгу манеру роз’яснювати кількість відповідей Президента коливалася від трьох до семи. Цього разу я забула зробити ставку. І правильно. Бо запитання міг ставити кожен охочий. Він не знав наперед, про що його питатимуть. Але він був короткий і щирий. Хотів донести дуже важливі речі.

«Навіщо ви балотуєтеся? Ви вірите, що виграєте вибори?» – це було перше запитання.

Віктор Ющенко«Я виграю», – сказав Ющенко.

Від цієї заявки всі скривилися. Але я зрозуміла суть його відповіді трохи згодом. Він мав на увазі не конкретні відсотки в конкретній кампанії. Він мав на увазі інше. Розмірковуючи про історію, про свої непопулярні кроки, він говорив: те, що ми посіяли нині, не дасть швидких паростків, але за три-чотири роки ви сидітимете з своєю дитиною за підручником історії і зрозумієте, що я був правий. Він виграє інше – пам`ять і подяку нащадків.

«Як ви перетворите свої три-п`ять, хай сім відсотків, на 50?» – чомусь різкі питання Президентові, який іде, звучали злостиво.

«Не хочу відповідати на це питання. Але для мене, так само, як для вас, важливо добре робити свою роботу», – відповів він.

Я не знаю, що завадило Президентові зробити десять успішних кроків назустріч людям і бути почутими людьми. Погані друзі? Погані радники? Некомпетентність? Спокуси? Та яка різниця. А його опоненти – самі хто? Ющенко, принаймні, послідовний. Він залишився вірний кожній своїй декларації.

Іноді мені хотілося перебити його. Наприклад, коли він говорив, що мріє про таких генералів і міністрів для армії, щоб вони були здатні написати слово «НАТО» англійською мовою. (Але ж у вас був такий міністр, Віктор Андрійович.). Ще хотілося перебити, коли він довго перераховував, що йому вдалося зробити за період його президентства. Мені захотілося додати, що багато речей ви робили в тандемі з Тимошенко. Хоча, безперечно, ідеологом рішення були, ви. Утім, зараз знайдеться величезна кількість людей, охочих його покритикувати, – я утримаюся.

Мені здалося, що це він прийшов попрощатися з нами. Хоча це не було сказано прямо. Якось дуже наполегливо він намагався повторити думку, що без вільного журналіста немає демократії. А без демократії немає незалежності. І якось дуже відверто відповідав на тонкі питання. Щодо свого отруєння, просто відповів:

«Троє людей, які готували і подавали мені їжу того вечора, нині громадяни Росії. Хіба це не показово?».

На запитання, кого підтримає Росія на майбутніх президентських виборах, відказав дотепом:

«Я добре знаю, кого Росія не підтримає. Почитайте серпневе звернення Президента Медведєва, там все сказано між рядків. Усіх інших підтримає. Але її вплив з кожним роком буде все слабкіший».

Коли його запитали, як реагувати на провокаційні заяви Росії, він висловив щось подібне до поради і побажання – реагувати із спокійною упевненістю, що ми країна, ми відбулися як нація і ми праві.

Ще мені сподобалася відповідь про приватизацію Одеського припортового заводу. Він порівняв продаж заводу з тим, як робила Катерина Друга, коли роздавала коханцям землі.

Віктор ЮщенкоЖорстко, звичайно. Але його теж не особливо жаліють.

І був ще один момент, коли в залі не було навіть флюїда неприйняття.

«Я заплатив дуже дорого за свободу слова в цій країні. Я не знаю, хто заплатив більше, ніж я. Хто не згоден – підніміть руку», – запропонував Ющенко.

Таких не виявилося.

«Я дуже прошу вас її зберегти».

Як швидко цього разу проминули дві години. Йдучи зі сцени, він подивився ще раз в зал і сказав неголосно журналістам, які вже розходилися:

«Пам`ятайте, що ви – українці».

Сказав неголосно. Але, здається, всі почули.

Маша Міщенко

Фото УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся