Що й казати, у пострадянському світі, авторитаризм, очікування «сильної руки» має чимало шанувальників. Користуючись формулою філософа Платона, навіть «цілком пристойні люди» бачать в тиранії ефективну форму організації суспільства. А вже за нинішніх умов фінансової кризи, прийдешнього масового безробіття, смути, народ взагалі завмер в очікуванні героя-рятівника нації.

Недавно у Львові на базарі я причепився з запитаннями до старої галичанки, яка торгувала грибами, ягодами і кислою капустою. «А що, бабусю, коли жилося краще: за поляків, німців, совєтів, демократів?» - запитав я. «За німців, - відповіла жінка». «Порядок був!» - резюмувала вона. Загалом, люди можуть зазнати багато лихоліть. Проте позбавте народ передбаченості і сподівань, тобто майбутнього, то таке почнеться. Тоді пригадаємо Маркса: «пролетаріату нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів».

На всіх українських телеканалах політики-важкоатлети і «мудрі» всезнайки-політологи тільки і говорять про те, що ще трохи і народ сипоне на вулиці і з усіх - правих і лівих, націоналістів і патріотів, сепаратистів, суддів, влади і опозиції – суворо спитають, а то й, як кажуть братки, «порвуть» на шматки. Коротше, всі говорять про швидкий народний бунт, кривавий і нещадний.  

Відео дня

Але авторові цих рядків думається, що, навряд чи український народ, який ще пам`ятає і зовсім недавно пережив 90-і минулого сторіччя, роки без світла і газу, без пенсій і зарплат, в тривозі, відчаї, гніві, напрузі, втратах і злиднях, сьогодні з вилами піде на владу. Ми розумні стали, вже дух патерналізму (у відповідь на лояльність) давно випустили і сподіваємося тільки на себе, а не на кляту державу. В усіх заначки, грошові і продуктові.

У генах, в історичній народній пам`яті сидить голод, злидні і способи, як впоратися з черговою дурістю влади. Ось моя тітка, баба Марина, їй 84 роки, живе одна в селі на Житомирщині. Восени урожай був хороший. У льох спустили мішків сорок картоплі та дев`ять мішків пшениці занесли в комору, та ще своїх «закруток» - банок двісті. Питаю: «Бабо Марино, навіщо Вам стільки?». – «Хай буде, від вашої влади можна всього чекати» -  відповіла мудра моя тіточка. Як то кажуть: запас народної міцності невичерпний - голод пережили і достаток переживемо.

А якщо серйозно і дуже філософсько-політологічно, то влада наша надихає своїх громадян абсурдністю ухвалюваних рішень. Ось президент Віктор Ющенко закликав до мораторію на політичні суперечки, зібрав  у себе ареопаг - наймудріших, найбагатших і найвпливовіших з єдиною метою -  відповісти на одвічні запитання: хто винен, з чого почати і що робити? Впрягли, у віз, як говорив поет, бика, коня, слона і трепетну лань.

А як би хотілося, от так просто, як по наїждженій колії написати, типу, що «всякий національний організм, кінець кінцем,  спирається на якесь смислове, світоглядне обгрунтування свого існування». Закликаю всіх скласти список хоч би з десяти мислителів сучасної України, і вони вже точно виведуть країну на дорогу до Храму. То ні, всі пояснення – за межами здорового глузду, у сфері фрейдистської несвідомості, у потязі до смерті, ніцшеанської волі до влади, і звичайно марксистсько-ленінській класовій боротьбі, «війна всіх проти всіх».

Думається, що всі проблеми України у сфері політичної психології, а не соціального менеджменту. З історії воєн знаємо, що навіть безталанні генерали, які неправильно ставили завдання своїм підлеглим, але добивалися (правда, з великими втратами) виконання своїх вимог, завжди ставали переможцями. І етичний вибір «ціни питання» мало кого цікавив. 

Користуючись мовою науковою, в Україні зникла суб’єктність політики, зникли соціальні вертикальні ліфти, які піднімали вгору, на політичний олімп, потрібних товариству нових людей у владу. Випарувалася політична конкуренція, і наша молода українська еліта за неповних двадцять років втомилася, стала дряглою, недієздатною. Український політичний клас не має програми виходу з кризи, більш того, він не має здатності до її вироблення, а значить, не має публічних лідерів-стратегів, яким би довірився народ. Погодьтеся, нам усім так хочеться побачити нові обличчя в політиці, розумних, професійних, чесних патріотів.

З іншого боку, «помаранчева революція» породила ілюзію, що існує якийсь політичний «мережевий» механізм вулиці і Майдану, здатний провести в Україні  зміну еліт, породити організований низовий протест, який і забезпечить якісні зміни політичної системи і навіть економічну трансформацію суспільства.   

Але навіть трава сама не росте. Треба, щоб дощі йшли або поливати її щодня. Мене давно хвилювали проблеми того, як дуче, фюрер, «батько всіх народів» за короткий час робили з народу стадо безвольне, і чи дійсно були ці історичні особи людьми видатними, так би мовити «злими геніями»?  І ось, що пише відомий німецький журналіст Іоахім Фест про засновника нацизму: «Своєрідна велич Гітлера найпрямішим чином пов`язана з його ексцесивним характером – це був жахливий викид енергії, який перевершував всі існуючі розміри. Звичайно, велетенське – це ще не означає історично велике. Адже тривіальне теж володіє силою».

Закінчити хочу тим, з чого почав. Не вдаючись до аналізу і роздумів про те, чи допоможе Україні диктатор, хотілося б нагадати, що всі «рятівники націй» приходили з народними гаслами, програмами допомоги бідним і знедоленим, очолювали робочі і селянські партії. Але всі закінчували факельними ходами, терором, концентраційними таборами, знищенням інакомислення.

Але все почнеться з нас, з простих обивателів, з нашого перевиховання. Авторитарному рятівникові України навряд чи знадобиться українець, зіпсований бібліотеками і затюканий музеями. До влади прийдуть авантюристи, які прославлять агресивність, ненависть, стройовий крок, ляпас і мордобій.

Віктор Тимошенко