“Шахтар” перемагає, але не наздоганяє

Так що там наш Президент днями казав про необхідність коригування завнішньоторгівельного балансу? Система антикризових заходів? І вона має передбачити, серед іншого, відмову від ввезення некритичного імпорту?

Так. Цілком очевидно, що вітчизняного виробника треба підтримувати за  будь-яких часів – це ази економіки, відомі ще пушкінському Онєгіну, який, знаємо, вмів судити  про те, “как государство богатеет, и чем живет, и почему не нужно золота ему, когда простой продукт имеет”. 

У такому дуже специфічному господарстві як спортивне, футбольне діють, звичайно, свої закони, але і вони не можуть відриватися від економічних реалій. У небагатій країні не можуть існувати багаті суперклуби, якщо це демократична країна, де суспільство має право запитати: звідки грошики, панове власники, на закупівлю оптом і вроздріб легіонерів і чому ці легіонери повинні отримувати зарплати просто незіставні зарплатами простих громадян? Невже немає важливих соціальних програм, які потребують інвестицій, спонсорської допомоги? І який, головне, спортивний ефект, віддача від утримання  таких легіонерських осередків? Де обіцяні чемпіонські кубки, якою при цьому є доля національної збірної, що на виході у місцевих футбольних шкіл, де грають їхні вихованці? І чому на матчі такої Прем`єр-ліги ходять аж по 3-5 тисяч глядачів?

Чи не парадокс, Україна за рівнем ВВП на душу населення – одна з найбідніших у Європі, водночас тут існують одні з найміцніших у фінансовому вимірі футбольні клуби: “Шахтар”  – загальна трансферна вартість гравців  92 млн.євро, “Динамо – 58 млн.євро.     

Наприклад,у тих Польщі, Хорватії, Чехії, дбаючи про справедливий розподіл суспільного багатства, не погналися за створенням суперклубів, проте, це аж ніяк не заважає їхнім національним збірним показувати гідний рівень гри, сприяти таким чином підтримці реноме соціальної держави.

Все це спало на думку під час учорашнього матчу “Шахтар” – “Динамо” . Матч року, дербі, класіко, корида, кров з носа, у принциповому поєдинку зійшлися найкращі українські команди!

А у шахтарівських і динамівських футболках -  чотирнадцять легіонерів на вісім українців, два зарубіжних тренери, плюс запрошена зі Швеції бригада суддів. Для повноти картини ще б з-за кордону уболівальників на таке диво привезли б...

Між іншим, адміністрація стадіону у Донецьку могла і піти назустріч нашим бразильцям, якими були густо всіяні склади обох команд, і робити оголошення португальської мовою, не лише російською. Про українську мовчу, двомовність у Донецьку не в пошані.

І Луческу, і Сьомін вичерпали учора ліміт легіонерів по максимуму, таке враження, що дозволяв би регламент виставляти по десять зарубіжних гравців – виставили б по десять. Здається, саме цим обидва тренери ускладнили собі життя , адже заміни можна було робити таким чином, щоб не перевищити ліміт, тобто варіанти зі зміною тактичних порядків були обмежені.

Сьомін узагалі  здивував уже стартовим протоколом, поставивши пару форвардів – Ярмоленка і Мілевського. Два голи недавнього дублера у кубковому матчі в Алчевську, очевидно, додали йому ваги в очах тренера і Сьомін вирішив ризикнути, зіграти проти “Шахтаря” на зустрічних курсах, з двома нападниками.

Ярмоленко свій аванс виправдав лише почасти. Був активним, шукав ударну позицію, бив, бив, але не забив. У першому таймі примудрився разів чотири  вдарити повз ворота, для нападника зовсім невтішно, у другій половині гри показав такий же відсоток реалізації. 

Словом,  не виконав головного завдання, і атакувальний потенціал “Динамо” відчутно знизився. Не виручив і Мілевський. Переважну частину передач на нього форвард приймав стоячи спиною до воріт суперника, у статичній позиції, що полегшувало  життя донецьких захисників. Артем наче і виконував велетенський обсяг роботи на полі, але роль акомпаніатора чужих сольних номерів йому явно не вдалася. Та й чи його це роль – підносити снаряди, підставлятися під фоли, заробляючи штрафні ?

А “Шахтареві” відступати було нікуди. Після невдач у Лізі чемпіонів, після невиразної гри у більшості матчів внутрішнього чемпіонату  саме гра проти київського “Динамо” залишалася єдиним шансом для реабілітації гірників.  Виграти у столичного клубу – і можна буде життя починати з чистого аркуша, підрости у власних очах і в очах керівництва – а ми ще ого-го. Та й у турнірній таблиці які-не-які перспективи з`являться.

Так і склалося, вмотивований “Шахтар” зіграв свій найкращий матч у сезоні, а “Динамо”, втомлене сонцем яскравого київського дебюту Сьоміна -  один з найгірших.

Загалом виграли ті, хто більш цього хотів, кому перемога потрібна була більше.

Гірникам особливо вдалася гра у центрі поля, де вони накривали півзахисників киян, не даючи тим підвести голову, зробити точну передачу вперед, на вільне місце для своїх форвардів.

Срна, Фернандіньйо, Рац, Вілліан були вчора значно активніше своїх візаві, відповідно у Брандао з Морено почали з`являтися шанси.

Захист киян, як ми знаємо, далеко не безгрішний, і вже на 12-й хвилині “загубив” болівійця у власному штрафному майданчику. Промазав Морено, вибачив гостей.

Лише у середині тайму кияни змогли відповісти  добре розіграною комбінацією. Заплутавши захист господарів, Алієв з Ярмоленком прорвалися з м’ячем у володіння гірників, голевий пас на Мілевського -  Артем б`є несильно, у своєму стилі, на точність, на виконання. Але не все котові масляна, іноді треба пробити і на силу, повз вуха воротареві. А так П’ятов тягне м’яча з кута воріт.

А затим вирішальна помилка захисту динамівців.  Бетао прогавив ривок Брандао, очікуючи офсайду, а Діакате не прикрив Вілліана. 1:0, цього єдиного гола вистачило, як з`ясувалося,  на всіх.

Донецьку – для тріумфу, адже виграно один з найважливіших матчів сезону. Києву – для поразки, другої підряд у принципових матчах після злощасного “Порту”.

Але ще був другий тайм, в якому Сьомін, куди діватися, пішов ва-банк, випускаючи третього форварда.  І тут стало очевидним, що “Динамо” при всіх його бюджетах, має коротку лаву запасних. Посилити гру було ніким. Чомусь так і не з`явився на полі Чернат, хоча відзначився перед тим двома голами у чвертьфіналі Кубка. Напрошувалася заміна Ярмоленка, але через ліміт легіонерів, тренер киян міняє Гіоане на Бангура. У півзахисті краще не стало, попереду також.

Гвінеєць, найкращий бомбардир чемпіонату, не зайшов себе у цій грі, де вже склалася своя драматургія, зав”язалися нервові вузли, персональні дуелі. Залишається лише здогадуватися , що саме намагався розтлумачити йому Сьомін перед виходом на поле, але. Як на мене, тренер просто не вгадав з заміною . “Динамо” по-боксерськи пішло на розмін ударами, але ніяких дивідендів від того не отримало. Могло забити, але могло і пропустити.

Отже, “Шахтар” обірвав переможну ході “Динамо” футбольними полями України (кияни видали  перед тим чудову серію з 10 перемог), і скоротив відставання від лідера з 15-ти до 12-ти очок. Чи спроможні гірники розвинути успіх і всерйоз поборотися за чемпіонське звання – питання скоріше для любителів гри у рулетку.

Професійний підхід до справи, якого у “Динамо” не бракує, просто не дає їм права втратити таку перевагу. У 2003 році кияни відіграли у донеччан вісім очок, але ж вісім – не 12.  Набагато реальніше для донецького клубу -  друге місце, яке дає шанс грати наступного року у Лізі чемпіонів, хоча й лише через кваліфікацію.  На цей шанс небезпідставно претендують  “молоді і голодні тигри”  нашого футболу  - донецький “Металург” з харківським “Металістом”, тож у матчах з ними і вирішиться доля “срібла”

А для киян зараз важливо виконати роботу над помилками, не втрапити у психологічну яму . Зрозуміло, що команді , передовсім, не вистачає потужності в атаrах, різноманіття наступальних дій.  Феєрія початку сезону минула. Ті засоби які безвідмовно спрацьовують у матчах проти аутсайдерів  та середняків, не діють проти більш кваліфікованих суперників. Треба шукати щось нове – у персоналіях, у тактиці.

І бажано не перевищувати при  цьому  ліміт критичного імпорту.

Олег Олійник.